Про терпіння
Хто бажає благовгодити Богові та стати спадкоємцем Божим по вірі, щоб йому наректися і сином Божим, народженим від Духа Святого, той передо всім, ввзявшись за великодушність і терпіння, повинен мужньо переносити скорботи, які трапляються з ним, біди та нестатки, — чи будуть це тілесні хвороби і страждання, чи безчестя і образи від людей, чи різні невидимі скорботи, які наводять на душу лукаві духи з наміром привести її в розслаблення, недбальство і нетерпеливість, а тим перешкодити їй увійти в життя; наводять же за Божим допустом, який допускає кожній душі бути спокушуваній різними скорботами, щоб явними стали ті, хто любить Бога всією душею, як мужньо вони переносять все, що наводить лукавий і не втрачають уповання на Бога, але завжди за благодаттю з вірою і великим терпінням очікують порятунку; тому стають здатними витримати будь-яку спокусу, і таким чином, отримавши обітницю, стають гідними царства.
Тому душа, слідуючи слову Господньому, повинна згідно з написаним, щодня брати на себе хрест свій (Мт.10:38), тобто, бути готовою потерпіти для Христа будь-яку скорботу і будь-яку спокусу, чи то явну, чи таємну, і в Господі завжди утверджуватися упованням, тому що в Його владі, щоб душа, за Його допустом, піддавалася скорботі, і Ним же була визволена від будь-якої спокуси і скорботи. А якщо душа не мужається і не переносить з твердістю будь-якої спокуси і будь-якої скорботи, а засмучується, журиться, обурюється, тривожиться і не дбає про подвиг, або навіть впадає у відчай, ніби вже нема надії на порятунок (втягти ж душу в зневіру і недбальство є хитрість того ж лукавого): то така душа, не зберігши в собі уповання, яке з безсумнівною вірою очікує милості Божої, звичайно, не робиться достойною життя, тому що не послідувала всім святим і не ходила слідами Господніми.
Дивися ж і спостерігай, як давні отці, патріархи, Пророки, Апостоли й мученики, пройшовши цей шлях скорбот і спокус, змогли догодити тим Богові; мужньо перетерпівши всякі спокуси і всякі скорботи, в скрутних положеннях радувалися, в упованні на очікувану винагороду, як говориться в Писанні: як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на спокуси. Будь серцем праведний і постійний, а в нещасті — не бентежся. (Сир.2:1.2). І Апостол також говорить: Коли ж вас виховано без картання, — якого всі зазнають, — то ви незаконновроджені, а не сини. (Євр.12:8); і ще в іншому місці: все, що трапляється з тобою приймай за благо, знаючи, що нічого не буває без Бога. І Господь говорить: Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі. (Мт.5:11-12). І ще: Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне (Мт.5:10). Розуміються ж гнані чи явно від людей, чи таємно від лукавих духів; тому що вони протиборствують душі, що любить Бога, втягують її в різні скорботи, щоб перешкодити їй ввійти в життя. Піддаємося гнанню разом і для того, щоб перетерпінням всякої скорботи, збереженням уповання до кінця і засвідченням, що душі чекають порятунку, хоч були вони спокушені, дійсно люблять Бога. Навпаки, душа, яка сумує, недбайлива і слаба в надії виявиться не спарвді люблячою Бога. Різні ж скорботи і спокуси показують, які душі гідні і які негідні, які мають віру, надію і терпіння і які не мають; так що, якщо душі виявляться в усьому бездоганними, вірними і гідними, перетерплять до кінця і збережуть уповання віри, то, сподобившись порятунку по благодаті, по всій справедливості, стануть вони спадкоємицями царства.
Тому кожна душа, яка бажає вгодити Богові, передо всім нехай зберігає мужнє терпіння й уповання; в такому випадку зможе вона протистояти будь-якому повстанню лукавого і скорботи. Бо Бог не попускає душі, яка уповає на Нього і терпеливій, бути спокушуваною в такій мірі, щоб дійти їй до відчаю і впасти в такі спокуси і скорботи, яких не може вона перенести, як говорить Апостол: Бог вірний: він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести. (1Кор.10:13); тому що лукавий не в такій мірі спокушає душу і придушує скорботою, в якій хоче, але в якій попущено йому Богом. Тільки душа, переносячи мужньо, нехай тримається уповання по вірі, очікуючи від Бога помочі і заступництва; і неможливо, щоб вона була залишена. Навпаки, наскільки більше подвизається душа, прибігаючи до Бога з вірою і надією, і безсумнівно очікуючи від Нього помочі і порятунку, тим скоріше рятує її Господь від всякої одержимої її скорботи. Тому що Він знає, скільки душа повинна піддаватися випробуванню і спокусі, — стільки й попускає: тільки б вона перебувала терпеливою до кінця і не засоромилася, як сказано: утиск виробляє терпеливість, терпеливість — досвід, а досвід — надію. Надія ж не засоромить (Рим.5:3-5). І ще: як слуг Божих, у великій терпеливості, скорботах, у нуждах, у тіснотах і т.д. (2Кор.6:4). І Господь говорить: хто витриває до кінця, той спасеться (Мт.10:22); і ще: Вашим стражданням ви спасете душі свої. (Лк.21:19). І в іншому місці говорить: Чи зазнав хтось ганьби, довірявши Господеві? Чи був хтось полишений, страхавшись його? Чи, взивавши до нього, був хтось від нього погорджений? (Сир.2:10)?
Навіть люди, які не багато смислять і розуміють, вміють випробувати і розрізнити, яку вагу і багаж може нести кожна тварина, наприклад, віслюк чи верблюд, і такий тягар кладуть по силах тварини. Якщо гончар, виготовивши посудини, не покладе їх до печі, щоб обпечені ствердли, то не будуть вони придатними до вжитку людям; але знає він, скільки часу потрібно тримати їх у вогні, поки не стануть відповідними, і не залишає їх в печі більше належного часу, щоб не лишилися недоробленими і негожими до вжитку. Отже, якщо люди в розмірковуванні про тлінне і видиме мають стільки розбірливості й знання, то наскільки більше Бог, незбагненний у віданні і розумінні, досконала Премудрість, знає, скільки мають потреби у випробуваннях і спокусах душі, які бажають вгодити Йому і жадають отримати вічне життя, щоб, таким чином, мужньо, з готовністю і з упованням, перетерпівши будь-яку скорботу до кінця, потім вже зробитися ним бездоганними і здатними до одержання небесного царства?
Як прядиво не буває придатним для того, щоб прясти з нього дуже тонкі нитки, якщо не тріпають його багато разів, і чим більше б`ють його, тим воно робиться чистішим і придатнішим для того, щоб прясти, так і боголюбива душа, піддаючись багатьом випробуванням та спокусам і мужньо перетерплюючи скорботи, робиться чистішою і придатнішою для духовного вдосконалення, і нарешті удостоюється успадкувати небесну область царства. Як щойно виготовлена посудина щойно кинута у вогонь, непридатна ще для вживання людям; чи, як дитинка не здатна до справ мирських, тому що не будує міст, не може ні садити, ні сіяти, ні зробити іншої якоїсь мирської справи; бо вона ще дитина: так і душі, які стали причасними Божої благодаті, з причини дитинства їхнього, благодаттю Господньою залишаються в спокої духу, ще не випробувані від лукавих духів різними спокусами і скорботами, в яких виявляється терпіння; але є поки що дитячими, і скажу так: непридатними для царства, як сказано: бо кого Господь любить, того карає, і б`є кожного сина, якого приймає (Євр. 12:6). Таким чином скорботи і спокуси корисні людині, роблять душу бездоганною і твердою, якщо вона мужньо, охоче, з довірою до Бога і з упованням переносить все, що трапляється, з бузсумнівною вірою очікуючи порятунку від Господа і милості Його. І їй неможливо не одержати обітниці Духа і порятунку від порочних пристрастей: але сподобиться вона цього, як бездоганна і вірна в терпінні, яка до кінця зберегла уповання на Господа.
Святі мученики, як бачимо, терпіли багато мук і, наближаючись до смерті, з упованням на Господа встояли в доброму визнанні, і таким чином, виявившись бездоганними, сподобилися отримати вінці правди. І які перенесли більше мук, притому важчих, ті придбали більшу славу і відвагу перед Богом; а які злякавшись скорбот і бичувань, відступили від віри, не встоявши до кінця в доброму визнанні, ті виявляються боягузливими і засоромленими, і тут, і в день суду. Так само й душі, які піддаються скорботам для випробування, невидимо і неоднаково мучені лукавими духами, як таємно, внутрішньою тяготою скорбот, чи лукавими помислами, так явно, тілесними стражданнями, — якщо будуть мужньо терпіти, зберігати уповання і чекати винагороди від Господа, то сподобляться вінців правди, маючи всередині себе той же порятунок, і в день суду придбають однакову з мучениками відвагу перед Богом. Бо однакові муки в скорботах, які одні терплять на хресті, інші ж від лукавих духів, які на них діють. І чим більші терплять скорботи і напади від лукавого, до кінця зберігаючи уповання, тим більшу здобувають собі славу в Бога. І тут ще, по упованню своєї надії, будуть вони врятовані, і сподобляться розрад Духа, і там стануть спадкоємцями вічних благ і царства. А які душі піддаються боязні і страхові, не витерпівши скорбот, навіть доходять до недбальства, нетерпеливості і розпачу, звертають з праведного шляху, і не очікують до кінця Господньої милості; ті, виявившись неправедними, як зможуть ожержати вічне життя? Бо всяка душа, заради Господа за нас померлого, до самої смерті є зобов`язана бути великодушною, терпіти до кінця і зберігати упованне на Нього, щоб таким чином сподобитися вічного спасіння.
Бо всі, хто бажає цілком позбутися вічної геєни, в якій мучаться грішники, і одержати вічне царство, тут постійно терплять геєнські скорботи, з причини спокус, які наводить лукавий. І якщо до кінця терплять, з вірою очікуючи Господньої милості, то благодаттю рятуються від спокус і скорбот, удостоюються внутрішнього спілкування зі Святим Духом, а там позбудуться вічної геєни і успадковують вічне царство Господнє. Сам Господь означив, щоб такий був шлях, який веде до життя, згідно з написаним: вузький і тісний ; тому мало тих, що йдуть ним (Мт.7:14).
Отже , оскільки така є в нас надія і такі дані обітниці правдивим Богом, то мужньо будемо переносити всяке повстання лукавого і всяку скорботу, в упованні на приготоване нам на небесах. Бо які б скорботи не терпіли ми заради Господа: чи можна їх якось порівняти з майбутнім, обіцяним нам, вічним життям чи з розрадою Святого Духа, яка зверху подається душам, що терплять, чи із звільненням від гріховної пітьми і з тими довгами, які лежать на нас від безлічі гріхів наших, як сказано: Коли ж Господь нас судить, він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зо світом (1Кор.11:32); і ще: страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з`явитися. (Рим.8:18). Як мужні воїни будемо готові вмерти за Царя свого. Коли були ми в світі, коли займалися справами житейськими, тоді не терпіли стільки, не піддавалися таким скорботам: а тепер, оскільки зважилися ми догоджати Господеві, вибудовує на нас лукавий такі повстання, і спокуси, і скорботи. Бачиш, що терпимо ми заради Господа, тому що лукавий заздрить нам, заміряється звернути з шляху життя, привести в розслаблення і недбальство, щоб, догодивши Богові, не спаслися ми. Отже, скільки б не повставав на нас лукавий, в терпінні можемо знайти мужність. Якщо будемо тверді, ревні, готові, давши обітницю, терпіти навіть до смерті по упованню на Христа; то всі підступи ворогів знищаться; тому що нашим захисником і заступником — Христос, Який і нам скорбним і уповаючим на Нього дає терпіння, і їх осоромлює, між тим як від Господа приймемо ми за труди нагороду, тобто, царство. Будемо подібні до ковадла; якщо й б`ють нас, то не покажемо на собі від бичів і спокус навіть слідів розслаблення, недбальства і зневіри. Приймаючи на себе удари, піддаючись гонінню, будемо перемагати супротивника терпінням. Бо так і Господь наш вчинив подвиг цей: битий, зневажуваний, гнаний, осміяний, запльований, нарешті, зраджений Він беззаконними безчесною смертю на хресті; і все це перетерпів нашого заради спасіння, залишивши нам зразок життя, щоб яким шляхом скорботи, спокуси і смерті йшов Він, таким самим шляхом йшли істинно віруючі в Нього і бажаючі бути співспадкоємцями Йому, щоб, як він після багатьох страждань, вмерши потім на хресті, розп`ятий переміг і умертвлений умертвив і засудив гріх, плоттю скинувши супротивні сили, як сказано: роззброївши начала і власті на хресті , виставив їх на видовище, перемігши їх у ньому (Кол.2:15), так і ми мужньо і охоче, навіть до смерті, перетерплюючи всяке повстання лукавого і всяку скорботу, якщо протистанемо супротивникові вірою, терпінням і упованням на Господа, то зробившись через це бездоганними, і тут сподобилися Його порятунку, і сповнилися святині Духу, і там стали спадкоємцями вічного життя; тому що в духовній боротьбі перемога над супротивником здобувається стражданнями і смертю. З готовністю стражденні і умертвлені заради Господа, переможемо ми супротивника. Тому всяку скорботу і всі спокуси вважайте не важкими і жорстокими, а легкими. Станемо ж проти всякого повстання ворога, з любов`ю маючи завжди перед очима смерть для Господа; і як сказав Господь, щодня піднямаючи на себе хрест, тобто, смерть, будемо йти за Ним, і з легкістю переносити всяку скорботу як таємну, так і явну. Бо якщо очікуємо перетерпіти смерть за Господа і з бажанням маємо її завжди перед очима, то з наскільки більшою легкістю, охотою і радісно перетерпимо скорботи, які б важкі вони не були. Бо, якщо з нетерпеливістю вважаємо скорботи важкими і обтяжними, то це тому, що не маємо перед очима смерті для Господа, і думка не завжди спрямована до Нього з любов`ю. Хто прагне бути спадкоємцем Христовим, той згідно з цим нехай прагне й постраждати, як постраждав Христос. В тому і пізнаються люблячі Христа, що будь-яку скорботу, яка їх зустрічає, переносять мужньо і з готовністю, з упованням на Христа. Отже, будемо молити Господа, щоб Він дав нам розуміння до пізнання волі Його і до ревного виконання її з терпінням і великодушністю в радості, яку сам Він дарує нам, зміцнивши нас на всяке благоугодне діло, щоб, виявившись бездоганними і гідними Його, отримали ми вічне спасіння в Христі Ісусі, Господі нашому. Йому слава, держава і сила на віки віків! Амінь.
Чим будуть хвалитися люди недбайливі, ледачі і байдужі ? Невже своєю зніженістю , безтурботністю і погибеллю ? Горе їм, що збайдужіли.
Прийдіть, друзі мої, прикладемо старання; прийдіть, припадемо до Бога: будемо невідступно плакати і проливати перед Ним сльози, щоб подарував нам душевне просвічення. Зрозумійте підступи ворога і супротивника нашого, цього ненависника добра, який влаштовує нам на шляху заміри і спокуси, шкоду любостяжательності, звеличування віку цього, плотське задоволення, а також очікування довговічної тривалості теперішнього життя, страх подвигів, лінь до молитви, сон під час псалмоспіву і плотський спокій. Наскільки він старанний, настільки ми недбайливі і безтурботні; наскільки він підступний, настільки ми недбалі, знаючи, що дні наші скорочені, що настав час, і Господь слави гряде в благоліпності краси Своєї, з страшними силами царства Свого, відплатити кожному за ділами його. Боюся, брати мої, щоб на нас не сповнилося слово Господнє: багато прийде зо сходу й заходу і півночі і моря, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім. Ви ж будете викинуті геть (Мт .8:11, 12).
Благаю Тебе, Христе, світло істини, народження Благословенного Отця, образ і сяйво іпостасі Його, що сидить праворуч величі Його, незбагненний Син, недослідимий Христос, недовідомий Бог, хвала і радість тих, хто любить Тебе, життя моє, Христе, спаси мене грішного у царстві Твоєму і не воздай мені за ділами моїми, але спаси мене за благодаттю Твоєю і ущедри мене по благоутробію Твоєму. Бо Ти благословенний і препрославлений на віки віків! Амінь.
